У ці дні хочеться згадати про одного з яскравих представників літературного клубу «Елінг», відомого українського письменника, лауреата літературних премій імені Миколи Куліша, Бориса Грінченка та Бориса Лавреньова, члена Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, поета-пісняра Леоніда Марченка.
Народився Леонід Володимирович Марченко в селищі Біле Озеро Плесецького району Архангельської області (РФ). У 1966 році закінчив Северодвинський політехнічний технікум за фахом будівельника та працював виконробом в Архангельській та Запорізькій областях.
1973 року Леонід Володимирович Марченко переїхав на батьківщину своїх батька та діда, на Херсонщину. Про хутір Марченків він неодноразово згадував у своїх публікаціях. Саме з 1973 року Леонід Володимирович розпочав свою працю на Херсонському суднобудівному заводі спочатку майстром, потім виконробом, а з 1980 по 1986 років – начальником ремонтно-будівельного цеху Херсонського суднобудівельного заводу. У 1977 році у херсонських газетах: «Судостроитель», «Ленінський прапор» (тепер «Новий день»), «Наддніпрянська правда» з'явилися його перші друковані твори (вірші, гуморески, оповідання). До речі, 18 гумористичних і дитячих оповідок Леоніда Марченка були надруковані в колективній збірці «Придніпровська усмішка» (гумор та сатира.- Сімферополь: Таврія, 1989).
У різні роки оповідання друкувалися у центральній пресі: «Літературна Україна», «Правда України», «Перемена», «Домашние любимцы», «Настенька», «Клякса»; альманасі «Степ», журналах «Перець», «Кур'єр Кривбасу», «Малятко», «Ірина», «Кважды ква» (Мінськ), «Селайад» (Грозний, Чечня) та ін.
Із лютого 1987 року увійшов до активу новоствореного літературного клубу «Елінг», який за ініціативи Миколи Каляки у січні 1987 року запрацював при Херсонському суднобудівному заводі. З 1987 року Леонід Марченко увійшов до лав Спілки журналістів України.
З 1986 року до 2006 року Леонід Володимирович Марченко обіймав посаду редактора заводського радіомовлення та головного редактора газети «Суднобудівник». Саме він друкував у заводській газеті твори відвідувачів засідання літературного клубу «Елінг». Його твори окрім того, що друкувалися в газеті «Суднобудівник», вони також мали розголос і через публікації в обласних газетах «Наддніпрянська правда» та «Новий день». Твори літературні Леоніда Марченка також перекладались інгуською мовою, друкувалися в журналі «Селайад» («Райдуга») в №3, 1987 року і №2, 1990 року (Чечня, місто Грозний). З 1987 року і аж до 1997 року Леонід Марченко вдало керував літературним клубом «Елінг». Він організовував засідання літераторів в Палаці культури суднобудівників, виїзні засідання в інших містах Херсонської області. Та неодноразово створював колективні збірники елінговців, чим підвищував авторитет нині вже знаного літературного клубу.
З 1991 року почали з’являтися на світ його поетичні та прозові книги. Так 1991 року побачив світ «Пришелец из подземелья», 1992 року вийшла друком краєзнавча розвідка Леоніда Марченка «Поиск продолжается». Вже 1993 року вийшла перша і, напевно, найбільш читабельна книга для малят «В Маячке, у бабушки» . Про своїх батьків, які були розкуркулені та репресовані жорстоким сталінським режимом, письменник з пієтетом згадував у прозових книгах «Північна яблуня з півдня» (1994) та «Плугатарі етапом йдуть» (1995). З-під пера письменника виходили книги для дітей «Маринчин дивосвіт» (1996), «У жизни на крючке» (1997) та «Жеребёнок Кося» (1998). Саме 1998 року працелюбний і цілеспрямований письменник Леонід Марченко увійшов до лав Національної спілки письменників України.
Нагадаю, що 1994 року Леонід Володимирович одержав диплом журналіста – після навчання в Інституті журналістики Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка. Саме з 1994 року по 2004 рік за сумісництвом Леонід Марченко працював ще й головним редактором літературного альманаху «Степ», який було відроджено за ініціативи голови Херсонської обласної організації Національної спілки письменників України, відомого українського поета і драматурга Миколи Братана. Саме дякуючи Леоніду Володимировичу альманах мав пристойний вигляд та розширену читацьку аудиторію. Чимало молодих літераторів Херсонщини розпочинали свій поступ в літературу з обласного літературно-мистецького альманаху «Степ».
З 1998 року по 2003 рік Леонід Володимирович працював ще й відповідальним секретарем газети Херсонського державного університету «Кафедра». Нове тисячоліття додало сил і наснаги Леоніду Володимировичу і він не припиняв дивувати своїх читачів. Виходять друком нові збірки письменника: «Выбираю любовь» (2000), «Удачное лето» (2001), «Зустрічі з Макаром Степовиком» (2002), «Маркиза на даче» (2003), «Клятве остались верны» (2007), «С музой на брудершафт» (2007), «Жизнь – высшей пробы» (2007), «Чай с бегемотом» (2008), «Маринчин дивосвіт» (2011), «Озеро Смелых» (2014).
У його творах для дітей присутнє тонке розуміння дитячої психології. Член Національної спілки письменників України Таїсія Щерба у статті «У світі дитячих фантазій» підкреслює: «Книжки Леоніда Марченка для дітей світлі і теплі. Вони поповнюють лексичний запас малюків, вчать добру. Вони спонукають наймолодших читачів до вивчення мови, візуального сприйняття тексту...».
Прозаїк, публіцист, сатирик-гуморист Леонід Марченко ніколи не проходив осторонь проблем товаришів. Завжди намагався прийти на допомогу. Його літературні доробки мали також неабиякий успіх у читачів. У 2006 році він навіть став дипломантом Першого міжнародного літературного конкурсу дитячої та юнацької художньої літератури імені О.М. Толстого, а 2008 року був визнаний лауреатом премії імені «Молодої гвардії». Вже 2010 року письменник стає лауреатом літературної премії імені Бориса Лавреньова, а 2014 року його вдруге визнають лауреатом літературної премії імені Бориса Лавреньова, а також лауреатом літературної премії імені Бориса Грінченка.
Цікаві та неординарні пісні виходили на світ з-під пера Леоніда Марченка у співпраці з місцевими композиторами Павлом Панченком, Георгієм Криловим, Валерієм Другальовим та Валентином Плексєєвим. У співпраці з відомим українським композитором Валентином Стеренком 2011 року вийшов друком співаник «Радуга-дуга», де зібрані їхні пісні для малечі.
2012 року виходить знакове видання Леоніда Марченка – це книга рецензій, статей та інтерв’ю «Наедине со всеми. Наодинці з усіма», а 2013 року письменник дарує людям свою збірку гумору та сатири під загальною назвою «Як ми живемо?».
2013 року Леонід Марченко видає друком збірку прозових творів «Обычные люди: проза разных лет», а 2014 року виходить друком книги «Мишка на Севере: повесть в рассказах» та «Озеро смелых: приключенческая повесть». З 2015 по 2018 рік Леонід Володимирович керував молодіжною літературною студією «Блокнот» при Херсонській центральній бібліотеці імені Лесі Українки, де, звичайно ж, і редагував 5 випусків молодіжного літературного альманаху «Сторінки з «Блокноту».
2016 року побачила світ його захоплююча книга «Про морского волка и юнгу», а 2017 року Леонід Володимирович поділився з читачами своїми літературознавчими розвідками про письменників української діаспори у збірці «Херсон – Австралія – Канада» . Автор понад 35 книг Леонід Марченко 2018 року був удостоєний високого звання лауреата обласної літературної премії імені Миколи Куліша. Три роки поспіль 2017, 2018 та 2019 років Леонід Марченко очолював журі на здобуття літературної премії імені Анаталія Бахути у місті Нова Каховка на Херсонщині, де проявив себе як мудрий поміркований керівник команди фахівців, різних за рівнем знань та навичок.
До останнього свого подиху Леонід Марченко працював над створенням нових поетичних та прозових творів. Але гаряче серце письменника 24 березня 2020 року на 73 році життя зупинилося. Та його твори живуть у книгах серед вдячних читачів та у піснях, які виконують аматорські колективи Херсонщини. Світла пам'ять світлій людині…
Оксана Олексюк,
Адміністратор офіційної сторінки
Літературного клубу «Елінг»
